Уперше я зустрівся з МАНом ще в 8-му класі. Тоді я захищав роботу у науковому відділенні фізики, але недостатня база знань і низька зацікавленість в темі роботи не принесли велику кількість балів ні за контрольну, ні за захист. У 10-му класі вирішив знову спробувати себе в ролі дослідника, але вже у секції технології програмування. Не скажу, що було легко, але у ІІІ етапі захисту НДР праця дала про себе знати – я виборов друге місце. Важливо зауважити, що більшість учасників відділення комп’ютерних наук (та і не тільки) створюють власні проєкти, меншість – аналізують і порівнюють уже існуючі варіанти, але в обох випадках потрібно бути майже спеціалістом в досліджуваній темі, щоб вільно дискутувати з членами журі та своїми конкурентами. Але, звісно, власний проєкт примушує заглибитися, наприклад, у специфіку вибраної мови програмування і конкретного середовища розробки.
Хоч і здається, що начебто нічого складного немає, але насправді з кожним кроком будуть виникати нові проблеми. І через півроку (а вони пролетять швидко, не сумнівайся) такими маленькими перемогами зможеш відповісти на всю тисячу питань, які виникли під час написання НДР.
Окрім конкурсу-захисту, дуже важливим досвідом стала літня школа робототехніки: я зміг практично використати свої знання, навчився поєднувати фізичні елементи з програмним кодом. І все це завдяки Малій академії.
Але найважливішим досвідом стало усвідомлення того, що ніхто нічого не буде робити щось замість тебе. Хочеш щось дізнатися – шукай, вивчай, практикуй. Звичайно, будуть труднощі, але саме МАНу я завдячую за мотивацію для їх подолання.
