
Левіна Вероніка
м.Новомиргород
Захоплення:
– історія рідного краю,
– етнологія,
– фольклор.
Поштовхом до вибору ідеї дослідження стали інсценізації обрядодій, в яких Вероніка постійно бере участь в Новомиргородському ЦДЮТ. Це «Купайло», «Андріївські вечорниці», цього року обряд «Охризування», який був відтворений на захисті обласного конкурсу проєктів «Інстайти сьогодення від юних дослідників Кіровоградщини». Зацікавившись, Вероніка дізналася про символічне значення даних обрядів, в яких присутні символи світотворення, де наші пращури зображали астрономічні та космогонічні поняття, а це становить основу традиційної народної культури, художньої творчості українців, тому це вкрай потрібне й актуальне.


Для Вероніки кожне слово пісні має магічне та символічне значення, адже на її думку: «наші пращури через усну народну творчість зображали символи світотворення, їхнє ставлення до природи й до всього живого й не живого». Вероніка зазначила, що «важливо сприяти популяризації народної творчості українців, а саме фольклору. Я хочу, щоб завдяки моєму проєкту дізналося якомога більше людей про космогонічні уявлення в Новомиргородському районі Кіровоградської області, який в етнологічному розрізі належить до Середньої Наддніпрянщини. Саме у фольклорних текстах закодована вся свідомість українців. Мені надзвичайно пощастило поспілкуватися зі старожилами мого міста та району, які охоче поділилися піснями, обрядами, про які їм розповідали їхні батьки, бабусі, саме вони передали той колорит загадковості та неповторності. Окремі результати дослідницьких напрацювань я презентувала своїм ровесникам протягом півріччя – «Обряди моєї бабусі» та згодом звернулася до жителів міста, щоб теж долучалися до мого дослідження через ЗМІ».
Зараз Вероніка висвітлює свої результати дослідження в електронних та паперових засобах масової інформації, соцмережах, а також на сайті Кіровоградської МАН, працює над створенням етнологічного блогу.

ОНЛАЙН-ЗБІРНИК «КОСМОГОНІЧНО-ГЕНЕТИЧНИЙ КОД УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ» (ЗА ПОЛЬОВИМИ МАТЕРІАЛАМИ НОВОМИРГОРОДЩИНИ)
Зимовий цикл
(Кіровоградська область, м. Новомиргород. Родина Стецюків: Роман Михайлович, 1953р. Марина Василівна, 1955р. Записано: 18 вересня 2020р.)

– Які колядки, щедрівки можете нагадати?
Та які колядки? Я колядувати не ходила, ото дитячі:
«Колядую, дую, ковбасу чую.
А ти бабо ізноси та винеси ковбаси.
А ти дідо не дивуй візьми бабу поцілуй…»
А вони ж там виносять, Ну це як дітьми були. А тож
«Колядниця добра з медом паляниця,
а без меду не така дайте діду п’ятака».
А таких великих, то я не знаю. Ще згадала:
Там високо в небі Зірка засіяла,
Пливла-пливла між хмарами над горою стала…
– Розкажіть про обряд святої вечері?
Ми зносили оберемок сіна і стелили його під столом й на стіл, який потім застилали скатертиною і співали:
«На щастя на здоров’я, щоб цей рік був кращий ніж той рік.
Ісус народився! Славімо його».
Ось ці слова ми проговорювали тричі. Хлопці, мої сини, завжди заносять сіно. Воно мало пролежати там до Водохрещ. Добрим знаком було, якщо у ньому переспав пес або кіт. Потім випікаємо обрядовий хліб у вигляді кола»Василі», який також ставили на покуть. кожне Різдво було з традиційною кутею, колядники були увесь час, не так як зараз.
Як тільки на небосхилі з’являлася перша передвечірня зірка, то родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Бо він складався з дванадцяти різноманітних пісних страв».
Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити із-за столу, розмовляти тихенько. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до Свят-вечора. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а, відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Це були слова до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».
А ще мені моя мама розповідала, але я таке вже не робила,що дівчата ворожили на долю: йшли до ополонки, роздягалися і, вмивалися тако легенько водою й шептали техенько: «Як ця вода біжить, так би за мною бігають сватичі!». А потім удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де нібито «має показатися доля».
(Кіровоградська область, м. Новомиргород Гончаренко Наталя Сергіївна, 1986 р.н. Записано:29 серпня 2020 р.)
– Який ви знаєте сценарій Меланки? І звіздки пішла така традиція?
Чоловіки переодягалися в Маланку, жінки у Василя. Козу водили того шо, це як би був уособленням отих ото страхів, які чекали на український народ, щоб ця, коза-рогатая, нічого не зробила поганого: там врожаю, допустім достатку, то її старалися задобрить. І одягалися відповідну в цю козу. Заходили – щедрували, а потім, коли заходили щедрівники й пощедрували заводили козу . Здебільшого, її заводив циган, ну передітий дядько, заводив циган і співали пісню. Потім коза бігала-бігала й падала. А одна з щедрувальників каже: «Ой, коза впала не жива стала». Викликають лікаря. Лікарь приходить і цій козі щось робить, коза встає і всі співають, козу славлять. І потім задобрюють цю козу, щоб вона не нашкодила людям. Поиім всі раді, всі щасливі з козою всі танцюють, щедрують і йдуть з хати.

Весняний цикл
(Кіровоградська область, Новомиргородський район, с. Дібрівка. Бєлова Олена В’ячеславівна, 1948 р.н. Записано: 1 жовтня 2020 р.)
– Розкажіть, що ви знаєте про веснянки і святкування приходу весни?
От мені запам’яталася така легенда від мами, коли Сонце сходило на землю в образі прекрасної дівчини, то злий Змій викрав її й помістив в своєму палаці. І з того часу все навколо змінилося: пташки змовкли, дітлахи не веселилися, все навколо стало похмурим та сумним. Врятував Сонце лише один парубок, який переміг Змія, але той його дуже поранив, тому він не зміг більше побачити красуню – Сонце. Але його кров була червона-червона, яка капала на сніг, який потім швидко танув і на тому місці, де падала краплина крові виростали квіти, ну які ми звемо зараз проліски. Ось така легенда, яку я розповідаю своїй уже доньці. Окрім цього, моя бабуся пекла смаколики, жайворонки, і говорила, що вони, як були дітьми і їхні мами пекли такі «коржики», то вони виходили на подвір’я й піднімали їх вгору над головою й таким чином закликали весну.
Знаю одну веснянку, яку мені постійно співала мама:
«Вербовая дощечка, на ній ходе Настенька на всі боки леліє, звідки милий приїде. Привезе Настусі червоні чобітки. А чобітки із золотими підківками. Ідіть дівки носити, відром воду носити. Скільки у відрі води, стільки у дівиці правдиці».
«В небі синім, як блакить зеленая веснононька любить час. Ластівки щебечуть раз у раз. Бджілоньки літають по садках медочок збирають по квітках.
«Зеленонька весна – красиний цвіт, збираймося діточки у похід, збираймося гуляти в поле в гай там приголубить наш рідний край».
Або «Ой вийду я на полянку заспіваю я веснянку, цілу зиму не співала весну-красну дожидала».
«Ой вийдемо на горбочок тай станемо разом у рядочок тай заведемо ми весняночку. Красную, ой паняночку. Паска свята, світить сонечко, пташка співає під віконечком. Лине з небес, що Христос Воскрес». Ось такі я знаю.



Моя мама мені казала, що вони раніше брали ці пташки й піднімали їх в гору і казали: «Жайворонки, прилетіть, весну-красну принесіть!». Або ж: «Із краю-вкрай Пташок викликаю: Летіть, жайворонки, До нашої сторонки, Спішіть, ластів’ята, До нашої хати – Весну зустрічати, Зиму проводжати. Жайворонки нагадують весну, сонце, природу». І досі випікають жайворонки, які символізують світло, сонце, прихід нового.
Літній цикл
(Кіровоградська область, Новомиргородський район, с. Турія. Третяк Людмила Миколаївна, 1958 р.н. Записано: 18 вересня 2020 р.)
– Які пісні співали на свято Купала?
Івана Купала. «Ой на Івана та й на Купала, там дівчинонька квіти збирала. Квіти збирала в пучечки клала, до річки несла у воду пускала. Ой, зійди Сонце світи та не грій, щоб мій віночок та й не згорів. Щоб миленькому в руки дістався».
«А сама вийду на юлицю, Бодай той кужiль вогонь спалив, Бодай той камiнь у воду впав».
«Кругом Мареноньки ходили дівоньки і стороною дощик іде. Маренонько наряжали як гільце».
«На Івана Купала та й у воду у пала. На бережку сушилася. Своєю косою хвалилася. На Івана Купа та й у воду у пала».
«Дай же нам, Господоньку, Перше поломіненько – озимоє житцо, Другеє поломіненько – пшеничка…»
«Ой, віночку мій, А я тебе плела із вчора до вечора. Виси мій віночку на золотому кілочку. На золотому кілочку, шовковому шнурочку. А моя матінка взяла тай милому моєму віддала».
«Сонце пече, смола тече. Йдіть хлопці, смоли брати – відьмі очі заливати. Щоб по ночах не ходила»



– Чи плели ви вінки і яка його техніка?
Та, мабуть, всі дівчатка плели й плетуть вінки, адже вони особливі. За ними було можливо з’ясувати, чи вийдеш ти замій цей рік чи ні. В основному квіти, для таких купальських вінків, берть польові так вінок матиме пишніший вигляд. Принцим кульбабового вінка, але квіти інші. Ось так і плетемо.
«через воду людина проходить декілька етапів життя. Водою починає і воду завершує». Своєрідна інкарнація простежується в обрядах Хрестин, де дитину повністю окунають у воду, очищуючи її душу від гріхів, і воду використовують при поховальному обряді – «обмивають тіло», промовляючи: «водою умиваю, тіло відпускаю».


Замовляння до Місяця
(Кіровоградська область, Новомиргородський район, с. Кам’янка Білан Олександр Іванович 1944 р.н. Записано: 9 березня 2021р.)

– А на Місяць, які знаєте замовляння?
Місяцю молодий, тобі хрест золотий, тобі напів повні, а мені на здоров’я (3 рази). Звір у полі, риба в морі, Місяць на небі, коли ці всі брати зійдуть пить та гулять, то в Раби Божої (ім’я) будуть болить зуби, а так як вони ніколи не звйдуться, то й нічого не боліть.
Замовляння з водою та вогнем
(Кіровоградська область, м. Новомиргород, Осадча Любов Дмитрівна 1960 р.н. Записано: 2 березня 2021 р.)

– Які ви замовляння з водою та вогнем знаєте?
Знаю, як позбуться кошмарів вночі за допомогою води: «В стакан з водою кинути дрібки солі та казать: Как эта соль растаяла, так и сон мой исчезает, вреда не нанесет самый плохой сон не исполнится». Треба випити 3 ложки, бризнути кругом кроваті і змазати трохи лице.
А ще моя мама робила один заговір, щоб дізнатися, хто є ще з твоїх родичів: «Взяти 13 спічок, виложить треба біля голови кроваті у вигляді колодязя та чорний хліб, скатать його в шарік та опустить в колодязь та сказать: «Приснись, приснись до мене явись»
Або ж «Вода ты вода, все тебя любят, все тебя пют, все святят тебя в Крещенье, прошу я у тебя прощения. Матушка, чистая – вода прости, Матушка, вода помоги. Как тебя много в озере, в рек, в ручье, океане, в каждом людском стакане. Так бы и у меня было много денег.